Ласкаво просимо!

                                                                                   Де  ллєтся дзвінко в Уж Лютянка,

                                                                                   Де бродить літнєє тепло,

                                                                                   В обіймах гір луна веснянка,

                                                                                   Цвіте трояндою село ...

...Село "білого золота" і чорних спрацьованих долонь,що люблять землю. Село Ужанської долини,де не лем люди, але й ночі-добрі...І дні, котрі вплетені в мереживо звичіїв, характерів і доль. І запах смажених грибів, і смак печеної картоплі, і файна посмішка веселої шинкарки, що п' янила сильніше домашнього вина, і гостинність давньої корчми, відкритої всім вітрам. І давній пілігрим - мандрівник зрання, котрий понад 680 літ тому сказав нашим предкам на прощання:"Була в мене тут добра ніч..." І всі так потім казали. І сталася назва села - Дубриничі.

А довколо шуміли ліси.Звивистий Уж і неспокійна Лютянка перепліталися,зливалися воєдино,обіймаючись хвилями. Бо-закохані. Тоді тут було багато риби і мало ще хат під соломою. Але люди закохувались в Дубриничі. Тому й селилися тут звідусіль,привносячи в богату культурну скриню села свої скарби. Повір я,приказки,фіглі й пісні. І маемо нині суміш неповторної дубриницької говірки,де навіть заокеанські слова.

А нині село вже, нівроку, мае сімнадцять вулиць і присілки Берег та Горб.

Кажуть в Закарпатті, що таких сіл,як наше,може, всьго кілька у краї. Таких мальовничих і багатих талантами. Певно що краса довколишня і високий дух наших предків дали світові знаних майстрів пензля- художників,народних умільців,лікарів,учених,зодчих. В містецькій короні Ужаньскої долини Дубриничі є коштовною прикпасою, ім я якій- життелюбність і любов .

Тож запрошуемо всіх у гості. 

 

Незабутніх Вам вражень!